|
ПРОЛІСКИ АВІАНИ
Небо рвалось в гарматних полисках
І люди у лісі як скеліставали...
«Ми ще вернемось сюди за пролісками»,—
Умираючи, авіанка сказала.
А нелюди в серце стріляли, не камінь,
Хрестаті пси-лицарі фатерлянду,
І люди до квітів тягнулись руками,
І кров'ю на грудях вибухали троянди.
І лише хмари в гінкім верховітті
Плакали безкрилими голубами,
І падали білі голівки квітів
Поруч з людськими головами,
І скалічений клен танцював над вічністю
У смертельному танці,
Як сторукий Шіва...
Наречена назавжди
Залишилась вісімнадцятирічною
Для нареченого, який вже посивів.
...І коли нині в булонських пралісах
Кохані коханим збирають квіти,
Мертві живим
Обіцяють, як свідкам:
«Ми ще вернемось сюди за пролісками...»
|