ВІРШІ БОРИСА ДЕМКІВА

Лялька
Тітка Модеста
Руки матері
Північна Мадонна
Двірничка
С.А. Крушельницькій
Сувора ніжність
Монолог невідомого солдата
Танець Есмеральди
Продовження революції
Урієль Акоста
Пам’ятник собаці
З циклу "Сонети лісу"
Благовіст
Срібний вогонь
Голосієва осінь
Біла голова
Коли дерева бувають великими
Аполлонія
Чоботи
Солдатські вдови
Стара хата
Признання
Двійник
Дівочі коси
Смерть художника
Сповідь комунарів
Бруклінський міст
Хлів безнадії
Шабля і сонет
Любов і канна
Ради рими одної...
У вічному піке
Образ печалі
Маска
Над таїною
Новина
Серце в соборі
Країна Лісса
В майстерні скульптора
Квіти Ромена
Незабудка
Едельвейс кохання
Оскарження Фауста
Відлебедіє світ

БІЛА ГОЛОВА

Він помирав і довго не міг вмерти,
Бо навіть смерть до нього вже не йшла.
Лежали не розкриті ще конверти
На бильчаках розкритого стола.
Як в простирадлі, в білих складках тіла
Ще жевріла матерія жива
І голова, немов орган, гриміла,
Велика білогрива голова.
А він вставав в нестриманій уяві
В своїм безсиллі і минущій славі,
Й здавалося, сам світ до нього йде.
Щоб не вподібнитись живому трупу,
Готовий був прийняти він отруту,
Щоб завтра народився новий день.