|
ХЛІВ БЕЗНАДІЇ
В Америці їх називають «летючими голландками».
Це причинні жінки, які блукають біля Пентагону і вимагають «повернення»
з В'єтнаму своїх чоловіків,
хоч давно отримали на них похоронні.
Я кожен раз приходжу
В це місто З іншого боку —
То з півдня, то з півночі,
То зі сходу, то з заходу...
Але біля вечірніх балюстрад
Завжди зустрічаюся з нею.
Вона все така ж:
На голові — жах срібного волосся,
В очах — позолітки золотого помаранча.
І лише руки в неї білі,
Як в єгипетської Фанчули.
І вона простягає мені їх —
Пригощає хлібом безнадії...
А навколо захлинається вогнями
Неонове місто,
І поліцейські сирени
Заманюють мене
В нові романи Хейлі...
Але хіба можна
Щось чути і бачити,
Крім срібного жаху волосся,
Золотого жаху очей
І білого жаху рук
Причинної,
У якої коханий загинув У В'єтнамі.
|