|
ЛЯЛЬКА
В спустошенім домі,
Де вікна розкрилися з ляку,
На постелі, війною оголеній,
Лежала голісінька лялька.
Голіська, як небо
Без хмарини одної-единої,
І нікому її не треба,
А колись була другом дитини.
А колись на руках носили,
Як розумну живу істотину...
Де ти нині, дівчино мила?
Портрет твій висів навпроти,
Наче тінь, на гвіздку,розгойданий,
Над старою канапою...
А ляльчині очі здивовано
Скляними сльозинами плакали,
А ляльчині руки в повітрі
Хотіли когось обійняти...
Ляльки чекали, повірте,
На своїх господинь кирпатих.
Маленькі вони і принишклі
По землі поневіреній всюди...
Як не жаль вам себе анітрішки,
Пожалійте хоч ляльку,люди
|