|
ОБЕЛІСКИ НАД МОРЕМ
Бурхливість моря — Не стихії фатум, А одкровення
для відкритих душ., Лягають хвилі,
наче білі фани, На береги,
високих
повні дум.
А на горі,
де зупинились пальми В густім суцвітті
феєричних піть, Горить людська
неопалима
пам'ять І жаль людський,
і біль людський горить. Свої списи
дощі метають косо, Мов хочуть затопити
горе й зло. З глибин виходять
молоді матроси, Неначе смерті в світі
й не було. Морська душа
свою шукає зірку, А з неба б'є
свинцевий
огнепад. Одна рука стискає
безкозирку, А друга —
знаком помсти —
автомат. Ідуть матроси —
розвіває кльоші
Буремний вітер
з рідних берегів,— Ідуть Шота,
Івани
і Альоші, Які в бою
цю землю
зберегли. ...А де вони
на узбережжі
впали, Мов у жертовнім
полум'ї
свіча,— Горить людська
неопалима
пам'ять, Яку згасити
неспроможний
час.
|