|
ОСКАРЖЕННЯ ФАУСТА
Опускає ніч на землю теплі лапи,
Наче казка малахітова і давня...
Вилікуй себе самого, Ескулапе,
Від любові, болю і страждання.
Вилікуй себе від всіх утопій
(Реалісти лиш в сучасне вірять),
І нащо здались тобі ті клопоти,
Мук твоїх і так нічим не змірять.
...Ходять звірі в дивосвіті стерплі,
Мають звірі серце, як в людини...
У твоєму дивному вертепі
І стає звичайне вельми дивним.
Не одна німа душа в нім скресла
В гіпнотичнім сні фантасмагорій.
Демонічні мислі, як чересла,
На крутім чолі борозни зорюють.
Скільки крапель, скільки треба крапель,
Щоб відкрити віщий вірус віри...
Але не підійметься твій скальпель —
Свого болю він з грудей не вирве.
Свого болю слава не заглушить
Над усі прекрасні катастрофи.
Щоб за гріш твою купити душу,
Ще не народився Мефістофель.
...Опускає ніч на землю теплі лапи,
Наче казка малахітова і давня...
Вилікуй себе самого Ескулапе,
Від любові, болю і страждання.
|