|
Лялька
Тітка Модеста
Руки матері
Північна Мадонна
Двірничка
С.А. Крушельницькій
Сувора ніжність
Монолог невідомого солдата
Танець Есмеральди
Продовження революції
Урієль Акоста
Пам’ятник собаці
З циклу "Сонети лісу"
Благовіст
Срібний вогонь
Голосієва осінь
Біла голова
Коли дерева бувають великими
Аполлонія
Чоботи
Солдатські вдови
Стара хата
Признання
Двійник
Дівочі коси
Смерть художника
Сповідь комунарів
Бруклінський міст
Хлів безнадії
Шабля і сонет
Любов і канна
Ради рими одної...
У вічному піке
Образ печалі
Маска
Над таїною
Новина
Серце в соборі
Країна Лісса
В майстерні скульптора
Квіти Ромена
Незабудка
Едельвейс кохання
Оскарження Фауста
Відлебедіє світ
|
ОСТАННЯ НІЧ ДЖАЛІ
Вікно —
Як зошит в клітинку
У моабітській тиші.
Шепочуть зорі:
«Синку...»,
Кричать розіп'яті вірші.
Де та миттєва лінія
Між кроком життя
і смерті?
Рано прийшло
до Джаліля
Його молоде безсмертн. Рано, о мамо, рано Між зорі плисти
у вічність. Не так болять
в серці рами, Як вірші болять
і кличуть. Лягають в підмурок
рими І строфи міцні,
як доти... Та кат раптом в двері
гримне І знову ведуть
на допит.
І шкіриться пика шваба: «Доки будеш мовчати?!» ...А в тумані десь свайба
І перша любов, мов чайка, Далека така і дивна Від білої влітку пороші...
(Лишилась одна надія На олівець і зошит). Чолпон , Де ти, чорний квіто,Дешево.
Від дерева роду
відтятий?.. Не зорі, а очі
світять
І жах обіймає ката. І страшно йому,
і дивно,
Як бути не може гірше: «Приречена вже людина Не плаче, а пише... вірші!»
Не зрозуміти кату Того незбагненного болю,— Що вірші Муси — солдати,
Які ще підуть до бою. ...Зорі шепочуть: «Синку...»,
Кричать розіп'яті вірші. Вікно —
Наче зошит в клітинку У моабітській тиші.
|