ВІРШІ БОРИСА ДЕМКІВА

Головна Біографія Вірші Друзі сайту

Лялька
Тітка Модеста
Руки матері
Північна Мадонна
Двірничка
С.А. Крушельницькій
Сувора ніжність
Монолог невідомого солдата
Танець Есмеральди
Продовження революції
Урієль Акоста
Пам’ятник собаці
З циклу "Сонети лісу"
Благовіст
Срібний вогонь
Голосієва осінь
Біла голова
Коли дерева бувають великими
Аполлонія
Чоботи
Солдатські вдови
Стара хата
Признання
Двійник
Дівочі коси
Смерть художника
Сповідь комунарів
Бруклінський міст
Хлів безнадії

Шабля і сонет
Любов і канна
Ради рими одної...
У вічному піке
Образ печалі
Маска
Над таїною
Новина
Серце в соборі
Країна Лісса
В майстерні скульптора
Квіти Ромена
Незабудка
Едельвейс кохання
Оскарження Фауста
Відлебедіє світ

СМЕРТЬ ХУДОЖНИКА

Він вже помер,
А очі ще жили,
Великі очі,
Повні куль і квітів...
Що він згубив,
Що він знайшов
в цім світі,
Куди його дороги привели?
Він вже помер,
А очі ще жили —
Жахними чоловічками кричали,
Невиплакані сльози ще ячали,
Повставши проти пізьми і хули.
Він вже помер,
А очі ще жили
І в них шемрів
Долин зелених плескіт,
В очах відбилися
Смертельні фрески,
Що барвами
Кривавими цвіли.
Він вже помер,
А очі ще жили
Штрихом останнім
На його мольберті,
Останнім приступом
Життя до смерті
На кінчику тремтячої шкали...
Він вже помер, А очі ще жили.