|
СТАРА ХАТА
В небі світло,
Як в діжі міситься,
Розсипає проміння на хлів.
На обрус ліг окраєць місяця,
Як посипаний сіллю хліб.
Не впаде на долівку і крихітка.
Промінь б'ється в кватирку, як чиж.
Чорний кіт з печі дивиться хитро так
І розумно про щось мовчить.
Черінь дихає зимним голодом,
Як вертеп, ходить ходором ніч.
Пам'ять гупає в скроні молотом
І загострює спомин, як ніж.
Образи в рушники заклечані
Розмаїті в усіх кутках.
На бомбетлі зібрались глечики,
Як дебелі баби за свах...
Недосяжне і так жадане
У буденність ввійшло з осонь...
Стара хата і—
Як світ первозданний,
Стара хата —
Як дивний сон.
У світи знялась сива хата
Під вітрилами білих стін...
Та на грудях її розп'ята
Незабутнього пращура тінь.
Над минулим підняте віко...
Сходить сонця кривавий німб.
У сучасність вдивляються вікна
Через сині зіниці шиб.
|