|
ТІТКА МОДЕСТА
Вона стара вже,
Навіть старша сама за себе —
Пережитим старша
Над своїми роками їй від життя
Вже нічого не треба,
Тільки грудку землі
Вона пестить руками.
Тітка Модеста
Не чує вже і не говорить
(Самі очі вбирають життєві подробиці),
Вона найглибше пізнала горе,
Тітка Модеста — сільська богородиця.
Так її називають
За неземне страждання,
За муки, які
Вона на світі винесла.
Тітка Модеста
Не перша і не остання,
А причиною всьому —
Кривава воєнна віхола!
Заніміла хатина,
Та лишилася жити мрія
І все, що у серці
Так безцінно-дорого...
У кутку над покутом
Не діва свята Марія,
А дочка Марійка,
Замордована ворогом.
Портрет чоловіка
На стіні біля постелі
(Під порогом навіки
Зупинилися милиці),
А біля батька —
П'ять карооких апостолів,
Що загинули в небі
За землю свою кормилицю...
Мовчать могили —
Без'язике жіноче горе,
Нахилилося небо над ним насторожі.
Тітка Модеста
Не чує вже
і не говорить,
Та її розуміє кожен.
|